Павло Тутковський

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Версія від 13:34, 14 квітня 2010, створена Nadya (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Павло Аполлонович Тутковський

Павло Аполлонович Тутковський (1 березня 1858, Липовець (місто), тепер селище Вінницької області — †3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог

Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 р.) і Білоруської (з 1928 р.) Академій Наук та НТШ (з 1923 р.).

Біографія

Народився він в селищі Липівці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в сім’ї пройшло під сильним впливом матері - жінки високої культури, музично обдарованої.

Закінчивши Житомирську чоловічу гімназію із срібною медаллю, в 1877 році поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету, проте був виключений з нього в 1879 р. за участь у студентському заколоті. Закінчив курс у 1882 р. На першому курсі він зустрічає О.Д. Багалей. Яка згодом стала його дружиною. Молода сім’я не мала коштів на існування і Павло Тутковський постійно шукав можливості, щоб заробити на утримання сім’ї. В той же час продовжував із зацікавленістю працювати в університетській лабораторії. Разом із своїм вчителем і наставником К.Феофілактовим часто виїжджав на геологічні екскурсії в околиці Києва, де набував навичок дослідника.

По закінченні навчання Феофілактов рекомендував Тутковського на кафедру геології та мінералогії з метою підготовки до професорського звання. Через рік його призначають консерватором мінералогічного і геополітичного кабінету, де він працював з 1884 по 1895 рр. Це дає йому змогу утримувати свою велику сім’ю, допомагати батькові.

Тринадцять років в університеті не пройшли марно. Павло Аполлонович зріс і сформувався як спеціаліст. За дорученням Київського товариства природознавців Тутковський з 1884 по 1902 рік проводить геополітичні дослідження практично всіх губерній України. Він захоплюється вивченням викопної мікрофауни і вперше в Росії друкує близько 20 оригінальних праць з цього питання. Водночас він вивчає підземні води України і 1895 року подає свій проект водопостачання Києва. Саме завдяки йому Київ став одним з перших європейських міст, що забезпечило себе артезіанською водою.

В 1883 р. Тутковського обирають почесним членом Київського товариства природознавців, згодом - дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства, членом Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, почесним членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.

В 1909 р. він з усією родиною переїздить до Житомира, де призначається директором народних училищ Волинської губернії. Будучи інспектором, Павло Аполлонович багато мандрував і спостерігав природу улюбленої Волині. У Житомирі він прожив 9 років. І цей період його життя був пов‘язаний з Товариством дослідників Волині. Найбільш продуктивними для П.Тутковського були 1906-1915 роки, коли він дуже багато працював у Товаристві. З 1909 р. Товариство дослідників Волині регулярно публікує його праці.

2 жовтня 1910 року Товариство обирає Павла Тутковського віце головою, тобто фактичним керівником. Вінцем наукової діяльності П.А. Тутковського на Волині стала підготовлена ним дисертація «Ископаемые пустыни Северного полушария» за захист якої 1911 року в Московському університеті він здобув ступінь доктора географії. Сьогодні Тутковського по праву вважають одним із фундаторів української географічної науки.

Особливе місце в колі краєзнавчих інтересів посідала унікальна пам’ятка поліської природи Словечансько-Овруцький кряж. Цій темі була присвячена його праця «Словечансько-Овруцький кряж та узбережжя ріки Словечни».

Краєзнавчу тематику висвітлювали також його праці «Зональність ландшафтів Волинської губернії», «Бурштин у Волинській губернії», «З геології міста Житомира» та ін.

В Житомирі П.А. Тутковський залишив по собі добрий слід не лише як вчений і краєзнавець. Саме завдяки йому Волинський музей став самостійною науковою установою, переїхав у нове приміщення. Тутковський бере участь в розробці нового статуту музею, а зібрані геологічні метеріали займають у музеї видатне місце. На цей час Павло Аполлонович вже залишив Житомир у зв’язку з переїздом до Києва на роботу в університет Св. Володимира, де він обіймає посаду приват-доцента географії, стає одним з організаторів і перших академіків Всеукраїнської академії наук, фундатором інституту геології та геологічного музею.

Працюючи в Києві на високих посадах, вчений не поривав з дорогою йому Волинню. Разом з учнями він проводить дослідження в Овруцькому та Коростенському районах, приїздить на засідання Товариства дослідників Волині.

В 1924 році збувається мрія вченого про створення Геологічного музею в Києві. Не можна не згадати й про участь П. Тутковського в організації бібліотеки Академії наук, інституту наукової мови. Створення національної наукової термінології Тутковський вважав одиним з нарізних каменів відродження української культури. Він був одним з ініціаторів і організаторів видання «Матеріали до української природничої термінології та номенклатури». У 1923 році Павло Тутковський видає укладений ним «Словник геополітичної термінології».

Павло Аполлонович Тутковський був видатною людиною. Він безмежно любив рідну землю, і ця любов, зрештою, стала причиною його майже повного забуття в роки тоталітаризму. В кінці 20-х років вченому прикріпили ярлик «націоналіста», крамольного вченого не раз викликали в ДПУ. Врятувала від ГУЛАГУ цього видатного вченого, українознавця і громадського діяча смерть, що сталася 3 червня 1930 року.

Коротка біографія

1881 — закінчив Київський університет.

1884—1895 — консерватор мінералогічного та геологічного кабінетів цього університету.

1896—1904 - викладач в середніх школах Києва.

1904—1913 — інспектор та директор народних шкіл на Волині.

1913 — приват-доцент Київського університету.

З 1914 р. — професор Київського університету.

1918—1921 — голова природничої секції Українського наукового товариства в Києві.

Брав активну участь у підготовних працях до створення Української Академії Наук; один із перших її дійсних членів, з 1919 р. — голова Фізико-математичного відділу УАН (1919—1930), організатор і керівник (з 1924 р.) науково-дослідної катедри геології УАН (згодом перший директор Інституту геологічних наук — з 1926 р.), один із організаторів її геологічного музею, голова Комісії для вивчення природних багатств України.

Науковий доробок

Внесок П.Тутковського в науку різнобічний. Він працював практично у всіх галузях[науки про Землю. Всесвітню відомість йому принесли праці (понад 300), присвячені питанням мінералогії, петрографії, палеонтології, стратиграфії, ґрунтознавству, регіональній і динамічній геології, четвертинним відкладам і проблемам четвертинного періоду, геоморфології, фізичній географії, етнографії та етнології, гідрогеології, корисним копалинам крає - і ландшафтознавству.

Монографічні праці стосуються переважно Волині й Полісся, зокрема «Краткий географический очерк истории центрального и южного Полесья» (1910); «Зональность ландшафтов и почв в Волынской губернии» («Почвоведение», 1910, ч. 3); «Словечано-Овруцький кряж та узбережжя ріки Словечни» (1923).

Чимало праць Тутковського присвячені палеогеографії четвертинного періоду; він розвинув учення про материкове зледеніння антропогену та про зв'язок стадій зледеніння з епохами українського лесу й довів його еолове походження: «К вопросу о способе образования лесса» («Землеведение», 1899, кн. 1-2); «До питань про вік поверхів лесу та похованих ґрунтів України» («Праці Українського Науково-Дослідного Геологічного Інституту», 1931, т. 4).

П.Тутковський — один із основоположників мікропалеонтологічного дослідження осадових гірських порід, автор класичних праць про надми «Ископаемые пустыни северного полушария» («Землеведение», 1909, кн. 1-4).

1895 року П.Тутковський висунув пропозицію артезіанського водопостачання Києва.

Синтетичний характер мають праці Тутковського «Природна районізація України» (1922) і класична на той час праця «Краєвиди України в зв'язку з природою та людністю» (1924).