Стежиною рідної Підгаєччини

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
(Перенаправлено з Стежками Підгаєцького краю)
Перейти до: навігація, пошук

Підгайці - невеличкий райцентр на південному заході Тернопільської області. Досить довго місто входило в Бережанський район, аж поки чи то в кінці 80-х, чи то на початку 90-х рр. ХХ століття не стало районним центром, тим самим відновивши історичну та адміністративну справедливість: адже здавна Підгайці були торговим та адміністративним центром, за Австрії та ІІ Речі Посполитої тут було повітове староство. Та й за совєтів ситуація була схожа: з 1939 року місто стало центром невеликого району, а у 60-х роках втратило й цю функцію. Трохи додають чисельності малолюдному місту (населення менш як 10 000 чоловік) села-сателіти. Навколо Підгайців ореолом розтяглися села Старе Місто, Голендра, Галич та Сільце, які практично стали передмістями, хоча адміністративно до Підгайців не належать.

Лежить це колись напрочуд сильно укріплене містечко в долині річки Коропець. На річці городяни колись утворили два чималих ставки. Одне з передмість дотепер називають Нова Гребля. А навколо - зелені пагорби мальовничого Опілля (до 400 м над рівнем моря). Саме місто теж лежить порівняно високо - 392 м. над рівнем моря, через що сніг тут лежить на два тиждні довше, ніж в сусідніх районах. Тому місто часом називають "Зимними Підгайцями".

Невеликий район в західній частині Тернопольської області. Самі Підгайці протягом певного часу входили до складу Бережанського району, та 1990 року отримали самі статус райцентру. В Підгайцях збереглося досить багато пам'яток архітектури, серед яких - костел, церква, синагога. Цікавим для туриста буде і селище Завалів. Площа району - 0,5 тис.кв.км. Населення - 24, 5 тис.чол. Розташований у західній частині області на Подільському горбогір'ї. Природні багатства: пісковики, мергелі, пісок, глини; сільськогосподарські угіддя (36,7 тис.га), ліси. Провідні галузі: сільське господарство (буряківництво, виробництво зерна, м'ясо-молочне тваринництво, свинарство), харчова промисловість (Підгаєць-кий консервний, маслосирзавод), металообробка (Підгаєцький завод "Металіст"), виробництво будівельних матеріалів (Підгаєцький цегельний завод). Трохи про топоніміку, з якою тут все більш-менш зрозуміло. Назва міста походить, звичайно, від гаїв, поблизу яких було закладено перші оселі. За кілька кілометрів на схід від Підгайців, на лівому березі Коропця є село Загайці. Як не шкода, та зараз від лісів-гаїв, які колись, очевидно, були між цими оселями нічого не залишилося.

Найдавніша згадка про Підгайці зустрічається в літописах під 1539 роком. Сильні укріплення міста приносили іноді славу полководцям та королям, а от самому місту діставались лише руїни та занепад. Відомо, що в 1667 році тут зазнали поразки загони татаро-турецьких полчищ. Тоді майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський зі своїми загонами 17 днів стримував східну навалу. 1675 року місто знищило дотла турецько-кримське військо Ібрагіма Шишман-паші, який йшов на Львів.

В 1698 році Ф.К.Потоцький розгромив тут в черговий раз татарське військо. У 1915-1917 роках Підгайцями кілька разів проходив російсько-австрійський фронт, залишаючи після себе руїни.

Під час боїв 1944 року було знищено 70% міських будівель, виведено з ладу залізницю Львів - Перемишляни - Бережани - Підгайці - Бучач, спалено електростанцію, млин, клуб і бібліотеку, виведено з ладу залізницю, яка сполучала Підгайці з Львовом. Розстріляно тисячі мешканців. (Майже 40 % міського населення до війни складали євреї). Після війни багато місцевих поляків було депортовано до Сибіру. Колись місто було оточене рядами валів та ровів з водою, майже всі його архітектурні пам'ятки й дотепер зберегли оборонний характер. Найголовніша з них - замок Чарторийських - дійшла до нас хіба що фрагментами фундаментів (якщо хтось знає, де вони конкретно, дайте знати!). Але збереглися інші пам'ятки в містечку.

По-перше, це широковідома Успенська церква (1650-1653) з надзвичайно цікавими бійницями навколо фасаду - церква-воїн, як і багато інших седеньовічних храмів Поділля. Споруда унікальна, другої такої немає на теренах України. Церква тридільна, триверхна, з глибокими пивницями, з розкішним бароковим вівтарем XVIII сторіччя (первинний іконостас з XVII сторіччя зберігається зараз в Київському Державному музеї національного мистецтва). Збереглися руїни колись величного костелу, вибудованого в 1634 році з місцевого пісковику, хрестового в плані. Дзвіниця, збудована в 1643 році в ренесансному стилі, має виразний оборонний характер. Її верхня частина була добудована на початку ХХ ст. на місці старої, зруйнованої ще в XVII ст. До головного фасаду примикають дві каплички. Споруда стоїть без даху, всередині - пустка, стан храму аварійний і ніякі роботи по спасінню цієї пам'ятки архітектури не ведуться. Серце стискається від такого. Недалеко стоїть обеліск Адаму Міцкевичу, споруджений в 1897 році з нагоди 100-річчя з дня народження поета. Зберігся будинок, де певний час жив відомий польський композитор Ф.Шопен (!). Збереглися також руїни оборонної синагоги XVI сторіччя, яку я побачила лише під час останнього візиту в місто. Непримітна споруда, хоча й найстаріша в місті, збудована перед 1640-м роком. Її фото в галереї поруч - не моє. Є ще дерев'яна Спаська церква 1772 року з дзвіницею середини ХІХ століття - типова церква галицької школи. Має місто й старий єврейський цвинтар. На центральній площі Підгайців - невелика ратуша, навпроти якої звели храм досить традиційної архітектури.

Сумно, сумно від цих подільських містечок, щемно всередині - але ж сумно... Гине минуле краю, а людям все одно. Страшно.