Стежками Лановецького району

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук

Лановецький район

Історія виникнення

Лановецький район розташований у північно-східній частині Тернопільської області. Утворений у 1939 році. Межує на заході із Збаразьким, на півночі із Шумським, на півдні із Підволочиським районами Тернопільської області. По східній межі району проходить межа Тернопільської і Хмельницької областей. Лежить при впадінні річок Буглівки та Жердь в Жирак - праву притоку Горині.

Карта Лановецького району


Загалом район має компактну форму, площа його становить 0,6 тис. км2 (4,3 % від площі області). Лановецький район має вигідне фізико-географічне положення. Він розташований в західній частині Правобережного лісостепу, в зоні сприятливих ґрунтово-кліматичних умов для розвитку агропромислового комплексу. Розміщення району далеко від значних басейнів чи родовищ мінеральних ресурсів не дає можливості розвивати галузі промисловості. Що потребують великої кількості сировини і палива. Віддаленість від обласного центру утруднює соціально-економічні зв'язки району з більш розвинутими центральними частинами області, але дає можливість налагоджувати господарські контакти із сусідніми районами Хмельниччини.

Лановецький район лежить в межах Подільської височини. Поверхня місцевості - пагорбна лісова рівнина. Цю територію називають ще Авратинською височиною. Тут горби мають схил від 0 до 12°. Більш круті схили горбів розміщені в долинах річок Буглівка (околиці сіл Буглів, Огризківці та Ванжулів), Жиравка (околиці сіл Шили, Карначівка, Пахиня). Пологі горби в долині річки Горині та її притоках.

Територію району складають відклади юрського, палеогенового та неогенового періодів, представлені глиною, черепашковим вапняком, кварцовими пісками, що становлять сировину для виробництва будівельних матеріалів, а також торфом. З паливних ресурсів в районі є поклади торфу у сприятливих для експлуатації умовах. Торф використовується як паливо, а також для потреб сільського господарства.

Основні галузі промисловості у м. Ланівці

Галузі промисловості Питома вага галузі, % Вироблено продукції, млн.грн.
Переробна 97,1 37,2
Будівництво 1,9 0,4
Інші 1 0,4
Всього по району 100 38,0


Клімат району формується в результаті взаємодії радіаційних і циркуляційних процесів та географічних факторів. Радіаційний режим змінюється від 39,6 до 39,8 ккал/см за рік. Температура повітря, опади залежать від циркуляції атмосфери.

Термічний режим характеризується м'якою зимою з середніми температурами січня --5,3 С і теплим літом з пересічною липневою температурою +18 С. Теплий період року з середньодобовими температурами вище О С тривав 253 дні. Тривалість безморозного періоду - 166 днів. Вегетаційний період з середньодобовими температурами більше +5°С триває 203-206 днів, вище +10 С - 160 днів, вище 15 С - 22-28 днів.

Річна кількість опадів становить 600 мм за рік (70% випадає в теплий період). Зволоження достатнє, сніговий покрив нестійкий, висота його становить до 16 см.

По території району протікає 9 річок. Загальна довжина річкової сітки району становить біля 150 км. Основу гідросітки району становить річка Горинь, яка належить до числа найдовших правих приток Прип'яті. Довжина річки 661 км., площа басейну 27300 км . Протяжність Горині на території району становить 28 км. В районі є ще річки Буглівка, Жирак, Жердь. Загальна площа Лановецького району становить 63,2 тис. га землі. В структурі земельного фонду основну частину складають землі сільськогосподарського призначення, їх площа становить 42976 га, що становить 68% від площі земельного фонду.

В Лановецькому районі станом на 1 січня 2004 року проживає 32695 чоловік, середня густота населення району становить 48 чол./км .

На території району розташовано 54 населених пункти, з яких одне місто Ланівці. Всі населені пункти об'єднані в 25 сільських і одну міську раду.

Чисельність населення в цілому по району постійно скорочується за рахунок периферійному положенню територій в межах області.

До вашої уваги презентація Захоплюючі місця м.Ланівці

Найдавніші історичні відомості

Найдавніші історичні відомості про Ланівці маємо з грамот польського короля Казимира IV Ягеллончика, якою він у 1444 році лановецькі землі передав шляхтичеві Єловіцькому за довголітню військову службу.

Казимир IV Ягеллончик

При впадання річки Буглівка в річку Жирак шляхтич Єловіцький мав укріплений замок-садибу, який омивав з усіх сторін водою. Зараз тут знаходиться СПТУ-31. Земля Лановеччини в 1154 році входили до складу Володимир-Волинського князівства, а з 1199 року до Галицько-Волинського. Розташоване в усті річок Буглівка і Жердь, Ланівці, як велике поселення на Волині, згадується від 1444 року. В описі кременецького замку за 1545 рік містечко Ланівці фігурує як таке, що належить до Кизьминських боярів, федька, Гринька Пузирковичів Годорочичів . У 1565 році воно вже перебувало у власності волинських шляхтичів - братів Дмитра, Савіна, Антона та їх вдови-матері Гнєвишинів-Єловицьких.

У 1558-1564 pp. князі Вишневецькі неподалік від Лановець на землях Єловицьких заснували декілька сіл. 1565 року загін дворових слуг князя О.Вишневецького вчинив набіг на Ланівці. Населення Ланівців зазнало багато лиха і під час нападів турецько-татарських орд. Восени 1618 року татари вторглися на Поділля, пограбували і спустошили Ланівці і навколишні села.

Після Андрусівського перемир'я (1667 р.) Ланівці залишилися під владою Польщі.

У 1793 році у складі Правобережної України містечко приєднали до Росії. Воно стало волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії. А в 1874 році тут було відкрите народне училище.

Прокладення у 1915 році через Ланівці залізниці стало найсуттєвішою запорукою їхнього подальшого розвитку.

У січні 1940 року за новим адміністративно-територіальним поділом Ланівці стали районним центром Тернопільської області.


Митці — уродженці Лановеччини

Лановеччина славиться своїми художниками: самоуками і професіоналами. Якщо перші реставрували місцеві церкви, золотили церковні бані, відновлювали ікони чи розписували іконостаси, а принагідно й писали портрети селян чи пейзажі околиць і постійно жили на Лановеччині, то професійні художники, отримавши середню художню освіту, вирушали у світи, щоб продовжити навчання на його вищому щаблі, побачити світ і з новими здобутками повернутись в Україну. У 1930—1940-і роки на Лановеччині користувалися популярністю роботи Григорія Трохимчука із с. Оришківці, який любив писати краєвиди Лановеччини: гаї, річечки, осінні та весняні пейзажі, зрідка портрети. Картини цього художника і зараз можна зустріти в оселях людей старшого віку, колишніх сільських вчителів чи фельдшерів, які знали художника особисто і замовляли в нього іноді картину на задану тему чи вибирали із тих, які вже були у художника. Григорій Трохимчик мав вищу освіту, навчався у художньо-театральному інституті в м. Перемишлі. Тоді це було дуже дорого, тому батько Григорія, щоб вивчити сина, продав коні і землю.

У Юськівцях жив і працював художником у Лановецькому будинку культури і кінотеатрі Микола Пасічник. Він малював природу, квіти. Робив копії з картин українських художників, які друкувались тоді на поштових листівках. Перемальовував сюжет листівки (побутові сценки) на полотно чи картон. Художник збільшував їх настільки, що персонажі на картинах дорівнювали величині людських постатей, а дерева були такими могутніми, що коли така картина висіла на стіні, людина, яка на неї дивилася, сприймала все, як живе.

Художник М.Пасічник


Цікавий за ракурсом зображення етюд Пасічника з видом Ланівець. Це ніби профіль міста, де видно цукровий завод і церкву, невеличкий ставок, а біля ставу праворуч млин, ліворуч — стареньку лазню, тепер зруйновану. Народився Микола Пасічник у 1923 році. Закінчив сім класів польської школи. Спеціально малюванню не вчився, але мав цей хист від Бога. Коли на Тернопіллі демонстрували фільм С.Бондарчука «Війна і мир», то в області було оголошено конкурс на кращу рекламу фільму. Микола Пасічник взяв участь у конкурсі і зайняв друге місце. У довоєнні роки на Лановеччині майже в кожному селі був свій художник.

Відомі, наприклад, роботи Григорія Портянка із с. В.Куськівці, який малював здебільшого квіти, але й займався копіюванням картин інших художників.

Та найбільше художників було в селі Борсуки, де у різні роки народжувався, проживав і виходив у люди той чи інший майстер пензля.

Ще до революції 1917 року жив і працював на Лановеччині Яків Шандрук. Він закінчив Краківську художню гімназію. Малював сільські пейзажі, портрети селян. Також одним із відомих художників сучасності є Лауреат Шевченківської премії, уродженець села Москалівка - Іван Марчук.

Для вашого перегляду фотогаларея роботи Івана Марчука



Легенда про Козацьку могилу

Між селами Синівці — Білка — Бережанка, двісті-триста кpoків від старовинного шляху, що йшов від Кам'янця-Подільського до Кременця, видніє здалеку висока могила, яку народ називає Козацькою.

...Діялось то під час визвольної війни українського народу проти шляхетського ярма пам'ятного літа 1648 року. Три сoтні козаків з наказу Максима Кривоноса вирушили для підняття повстання проти шляхетського панування. Неспокійно стало по селах. Повтікали гордовиті магнати до замків. Як довідались про козаків, що появились тут, то із Вишнівця, Збаража, Тoків і Ямполя вирушило шляхетське військо з рейтарами назустріч сміливцям. За селом Білкою, на широких синівецьких та бережанківських полях відбулася кривава битва між козаками і шляхетським військом. Три дні і ночі бились козаченьки, оточені вражою силою. У жорстоких боях щораз рідшали козацькі загони. Проте ніxтo і не думав здаватися. Залишилася невеличка горсточка.

— Здавайтеся, безумці! — Кричав пан Яблонський.

— Киньте зброю, даруємо вам життя! — знову загукав пан Яблонський.

— Краще смерть козакові, ніж панська неволя! Кари панам, кари!

Знову дзвеніли шаблі, диміли вибухами мушкети і самопали. Бій не стихав. Ще в жилах текла мужня козацька кров. Загинули всі, але не здалися... За першими козацькими стежами просувались сoтні Максима Кривоноса. Звелів Максим насипати високу могилу, де лягло спочити козацьке біле тіло.

Записав 1947 р. А. П. МАЛЕВИЧ у с. Бережанка Ланoвецького р-ну від П. МАЛЕВИЧА, 60 р. («Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.)