Адресація в мережі Інтернет

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук


Тема уроку: Адресація в мережі Інтернет. Протоколи передавання інформації. Принципи функціонування глобальної мережі. Провайдери та інформація. необхідна для під'єднання до мережі Інтернет. Різні способи під'єднання комп'ютерів до глобальної мережі Інтернет.


Мета: • з'ясувати необхідність певних стандартів комунікаційного середовища: адресація комп'ютерів, правила передавання інформації.

  • • розглянути різні способи під'єднання комп'ютерів до глобальної мережі Інтернет;
  • • ввести поняття "провайдер";
  • • навчити створювати Dial-Up та ADSL під'єднання до мережі Інтернет;

Обладнання: підручник інформатики, комп'ютер.

Хід уроку

Організаційна частина.

Актуалізація опорних знань.

Бесіда з елементами опитування.

  • - Назвіть типи комп'ютерних мереж.
  • - Що може бути канатом зв'язку в комп'ютерній мережі?
  • - Які типи каналів зв'язку ви знаєте?
  • - Що називають протоколом передачі даних?
  • - Яка комп'ютерна мережа була попередницею мережі Інтернет?
  • - Який вид мереж є з'єднанням окремих мереж та комп'ютерів, що розташовані на великій відстані один від одного?
  • - Як називають головний комп'ютер в мережі?

Оголошення теми уроку.

Пояснення нового матеріалу.

1. Протокол TCP/IP

Незалежно від того, що комп'ютери в Інтернеті відрізняються своїми платформами, операційними системами, вони прекрасно "спілкуються" один з одним. Це можливо завдяки тому, що вони послуговуються однаковими правилами передавання даних - протоколом TCP/IP. Він прийнятий усіма учасниками Інтернету і підтримується більшістю виробників мережного обладнання.

TCP/IP - основний транспортний протокол передавання даних в Інтернеті. Абревіатура TCP/IP складається з двох частин: TCP (Transmition Control Protocol - протокол керування передаванням) і IP (Internet Protocol - протокол Internet).

Перша складова протоколу (TCP) забезпечує надійний зв'язок між комп'ютерами і керує передаванням даних. Протокол TCP поділяє інформацію на порції - пакети, кожному з яких надає номер для правильного відновлення інформації під час одержання. Друга складова (протокол IP) додає до кожного пакета службову інформацію з адресами відправника і одержувача(ів), забезпечуючи доставку всіх пакетів одержувачеві. Окремі пакети можуть подорожувати різними шляхами Інтернету та дістатися до одержувача у будь-якому порядку. По надходженні всіх пакетів протокол TCP розмішує їх один за одним і забезпечує складання повідомлення Якщо деякі пакети загубилися - протокол TCP вирішує і цю проблему. Маршрути руху пакетів мережею розраховує спеціальна програма - .маршрутизатор.

2. Інформаційні ресурси Інтернету

- Що ж приваблює мільйони користувачів до Інтернету? (Думки учнів)

Розглянемо його ресурси, які стають доступними за допомогою провайдерів.

  • Гіпертекстова система WWW (World Wide Web).
  • Електронна пошта.
  • Віддалений доступ до мережі.
  • Тематичні конференції Usenet.
  • Розмова в мережі або IRC (Internet Relay Chat).
  • Голосове спілкування і відеоконференції.
  • FTP «File Transfer Protocol - протокол передавання файлів).

3. ІР-адреси

Усі комп'ютери, підключені до Інтернет знаходять один одного в автоматичному режимі. Люди взагалі не беруть участі у пересиланні повідомлень завдяки тому, що кожний комп'ютер (хост або вузол) має свою адресу. яка називається ІР-адресою.

ІР-адреса - запис, який точно визначає місцезнаходження комп'ютера в Інтернеті і є записом чотирьох чисел у діапазоні від 0 до 255, відділених крапками, наприклад 220.15.68. 33.

Запис IP-адреси складається ніби з двох частин: перша означає адресу підмережі Інтернету, до якої підключено вузол, а друга - адресу локального вузла всередині підмережі.

IP-адреси серверів мають бути зареєстровані спеціальною службою імен. Реєстрація - це просто занесення IP-адреси і доменного імені до каталогу. Індивідуальна IP-адреса надається також комп'ютеру клієнта під час його підключення до провайдера Інтернету. Але у цьому разі ІР-адреса надається тимчасово, на період з'єднання, тому що адрес у провайдерів, як правило, менше, ніж клієнтів. Надання адреси клієнту відбувається автоматично і клієнт може не знати своєї ІР-адреси (динамічна). Однак існує можливість отримання постійної ІР-адреси.

4. Доменні імена DNS

IP-адреси зручні для ідентифікації комп'ютерів в Інтернеті. але неприйнятні для роботи користувачів (не наочні, погано запам'ятовуються, велика ймовірність помилки при введенні). Тому замість числових ІР-адрес застосовується літерна система доменних імен DNS (Domain Name Server - доменне ім'я серверу). Згідно з цією системою ім'я кожного Web-серверу є послідовністю слів, розділених крапками, яка легко запам'ятовується користувачами.

Доменне ім'я однозначно визначає сервер в Інтернеті й складається за ієрархічним принципом.

На найвищому рівні (домен верхнього рівня) звичайно розташовується назва країни, наприклад ut (Велика Британія), ru (Росія) або ua (Україна). Але частіше замість назви країни ставиться скорочення, відповідне типу організації, якій належить домен: com (комерційний домен), gov (урядовий), mil (військовий), edu (освітній), net (мережний), org (інших організацій). Ліворуч від домену верхнього рівня через крапку дописується позначення міста, штату або організації. Однак цієї частини імені може не бути. Ліворуч від позначення міста (організації) - позначення серверу, яке займає відповідно крайню ліву позицію у доменному імені.

У результаті доменне ім'я серверу (простіше, домен) може мати такий вигляд: kyivstar.net - сервер оператора мобільного зв'язку, домен верхнього рівня net; referat.ru - сервер рефератів, країна rи (Росія).

Відповідність між IP-адресами і доменними іменами встановлюється за допомогою баз даних, розміщених на спеціальних DNS-серверах. Сервери DNS виконують повсякденну роботу, необхідну дія функціонування системи доменних імен.

5. Провайдери

Ланками зв'язку між клієнтами та Інтернетом є організації або приватні особи, так звані ISP (Internet Service Provider - постачальник послуг Інтернету). або. простіше, провайдери. Сервер провайдера має кілька модемних входів, до яких можуть приєднуватися користувачі для доступу до Інтернету.

Провайдер, як правило, забезпечує користувачам такі послуги Інтернету:

  • доступ до інформаційних ресурсів Інтернету;
  • надання адреси електронної пошти;
  • виділення необхідного простору на своєму вузлі дія Web-сторінок абонента:
  • реєстрація індивідуального домену користувача:
  • надання лінії зв'язку тощо.

6. Підключення користувачів до мережі Internet.

Можна виділити 5 способів під’єднання користувачів до мережі Internet. Ці способи визначають доступні сервіси Internet, швидкість обміну інформацією. а також вартість підключення і користування. Користувач до мережі Internet може підключитися такими способами:

1. З'єднання в режимі віддаленого терміналу. Комп'ютер користувача через модем і телефонну лінію з'єднується з комп'ютером, підключеним до Internet. Комп'ютер користувача не має власної IP-адреси і працює в режимі віддаленого терміналу.

2. Dial-Up з'єднання. Найбільш часто використовуваний тип з'єднання. Комп'ютер користувача за допомогою модему і телефонної лінії приєднується до комп'ютера-шлюзу провайдера, що має вихід в Internet. Комп'ютер користувача одержує IP-адресу і може користуватися всіма сервісами. що надає провайдер.

3. З'єднання через локальну мережу. У цьому випадку комп'ютер користувача підключений до мережі сервер якої має вихід в Internet. Користувачу доступні всі послуги, якими користується сервер.

4. З'єднання через виділену лінію. Комп'ютер користувача з'єднаний виділеною високошвидкісною лінією з мережею і може користуватися всіма сервісами Internet. Для підключення до такої лінії звичайно використовуються спеціальні пристрої.

5. З'єднання за технологією DSL - передача цифрового сигналу телефонними лініями. Набувають поширення під'єднання до мережі Інтернет за допомогою супутникового зв'язку, операторів мобільного зв'язку та технології Wi-Hi. Отже для під'єднання до мережі Інтернет в режимі Dial-Up. ADSL не¬обхідно:

  • наявність провайдера:
  • технічні засоби: комп'ютер, телефонний канал зв'язку, модем:
  • оплачений час(об'єм інформації).

Створення підключення за допомогою «Майстра нових підключень» - демонстрація вчителем.

7. Режим інформаційного обміну

В Інтернеті можливі два режими інформаційного обміну - on-line і off- tine.

On-line - постійний зв'язок користувача з сервером провайдера. Під час відкриття Web-сторінок, відправлення повідомлень електронної пошти, «перекачування» файлів користувач лишається підключеним до мережі. Він може отримувати інформацію з мережі і негайно реагувати на неї - це робота в режимі реального часу.

Off-line - це режим «відкладеного» зв'язку. Користувач передає порцію інформації або отримує її протягом коротких сеансів зв'язку, а в інший час комп'ютер відключений від Інтернету. Зрозуміло, що це економічніший режим, ніж on-line. У режимі off-line, наприклад, обробляються повідом¬лення електронної пошти та групи новин.

Домашнє завдання

Підсумок уроку. Узагальнення навчального матеріалу.

--rusnyak av