Інформатика 9 клас. Інформація. Інформаційні процеси і системи

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук

Інформація

Інформаційне суспільство

Сучасне суспільство характеризується різким зростанням обсягів інформації, що циркулює у всіх сферах людської діяльності. Це призвело до інформатизації суспільства. Під інформатизацією суспільства розуміють організований соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав фізичних та юридичних осіб на основі формування і використання інформаційних ресурсів — документів в різній формі подання. Метою інформатизації є створення інформаційного суспільства, коли більшість людей зайнято виробництвом, зберіганням, переробкою і реалізацією інформації. Для вирішення цього завдання виникають нові напрямки в науковій та практичній діяльності членів суспільства. Так виникла інформатика та інформаційні технології.

Характерними рисами інформаційного суспільства є:

1. вирішена проблема інформаційної кризи, коли усунуто протиріччя між інформаційною лавиною і інформаційним голодом;

2. забезпечений пріоритет інформації перед іншими ресурсами;

3. головна форма розвитку суспільства — інформаційна економіка;

4. в основу суспільства закладається автоматизована генерація, зберігання, обробка і використання знань за допомогою новітньої інформаційної техніки і технології;

5. інформаційні технології набувають глобального характеру, охоплюючи всі сфери соціальної діяльності людини;

6. формується інформаційна єдність усієї людської цивілізації;

7. за допомогою засобів інформатики реалізовано вільний доступ кожної людини до інформаційних ресурсів всієї цивілізації;

8. реалізовані гуманістичні принципи управління суспільством і впливу на навколишнє середовище. Крім перерахованих позитивних результатів процесу інформатизації суспільства, можливі й негативні тенденції, які супроводжують цей процес:

  • все більший вплив здобувають засоби масової інформації;
  • інформаційні технології можуть зруйнувати приватне життя людини;
  • істотне значення набуває проблема якісного відбору достовірної інформації;
  • деякі люди відчувають складності адаптації до інформаційного суспільства.

На даний момент ближче з усіх країн до інформаційного суспільства знаходяться США, Японія, Англія, країни Західної Європи.


Інформатика як наука

Інформатика (нім. Informatik, англ. Information science, фр. Informatique, англ. computer science — комп’ютерна наука — в США, англ. computing science —обчислювальна наука — в Великобританії) - наука про способи отримання, накопичення, зберігання, перетворення , передачі, захисту та використання інформації. Вона включає дисципліни, пов'язані з обробкою інформації в обчислювальних машинах і обчислювальних мережах: як абстрактні, на зразок аналізу алгоритмів, так і достатньо конкретні, наприклад, розробка мов програмування.

Термін інформатика виник в 60-х роках у Франції для назви області науки, що займається автоматизованою переробкою інформації, як злиття французьких слів інформації information і automatique (Ф. Дрейфус, 1972).

Темами досліджень в інформатиці є питання: що можна, а що не можна реалізувати в програмах і базах даних (теорія обчислюваності і штучний інтелект), яким чином можна вирішувати специфічні обчислювальні й інформаційні завдання з максимальною ефективністю (теорія складності обчислень), в якому вигляді слід зберігати і відновлювати інформацію специфічного виду (структури і бази даних), як програми і люди повинні взаємодіяти один з одним (користувальницький інтерфейс і мови програмування та подання знань) і т. п.

Поняття інформатики є таким же складним для будь-якого загального визначення, як, наприклад, поняття математики. Це і наука, і область прикладних досліджень, і область міждисциплінарних досліджень, і навчальна дисципліна (у школі і у вузі). Незважаючи на те, що інформатика як наука з'явилася відносно недавно, її походження слід пов'язувати з роботами Лейбніца з побудови першої обчислювальної машини і розробці універсального (філософського) обчислення.

Ідея створення машини, що виконує обчислення, з'явилася у видатного німецького математика і філософа Готфріда Вільгельма Лейбніца після його знайомства з голландським математиком і астрономом Християном Гюйгенсом. Величезна кількість обчислень, яке доводилося робити астроному, наштовхнула Лейбніца на думку про створення механічного пристрою, який міг би полегшити такі розрахунки («Оскільки це негідно таких чудових людей, подібно рабам, втрачати час на обчислювальну роботу, яку можна було б довірити кому завгодно при використанні машини »).

Механічний калькулятор був створений Лейбніцем в 1673 році. Додавання чисел виконувалося за допомогою пов'язаних один з одним коліс, так само як на обчислювальній машині іншого видатного вченого-винахідника Блеза Паскаля - «Паскаліні». Додана в конструкцію рухома частина (прообраз рухомої каретки майбутніх настільних калькуляторів) і спеціальна рукоятка, що дозволяла крутити зубчате колесо (в наступних варіантах машини — циліндри), дозволяли прискорити повторювані операції додавання, за допомогою яких виконувалося ділення і множення чисел. Необхідна кількість повторних додавань виконувалася автоматично.

Термін «інформатика» був вперше введений в Німеччині Карлом Штейнбухом в 1957 році. У 1962 році цей термін був введений у французьку мову Ф. Дрейфусом, який також запропонував і переклади на ряд інших європейських мов. У радянській науково-технічній літературі термін «інформатика» був введений А.І. Михайловим, А.І. Чорним і Р.С. Гиляревським в 1968 році.

Окремою наукою інформатика була визнана лише в 1970-х; до цього вона розвивалася в складі математики, електроніки та інших технічних наук. З моменту свого визнання окремою наукою інформатика розробила власні методи і термінологію. Перший факультет інформатики був заснований в 1962 році в університеті Пердью (Purdue University). Сьогодні факультети та кафедри інформатики є в більшості університетів світу.

У школах СРСР навчальна дисципліна «Інформатика» з'явилася в 1985 році одночасно з першим підручником А. П. Єршова «Основи інформатики та обчислювальної техніки». Найвищою нагородою за заслуги в галузі інформатики є премія Тьюринга (аналог Нобелівської).


Поняття інформації. Інформація та повідомлення

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу, але кожна наука трактує дане поняття по своєму.

Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття:

  • Інформація— це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її

користувачем як корисні;

  • Іншими словами, інформація — це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт)

у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

Як бачимо, не існує загальноприйнятого означення інформації.

У випадках, коли наука не може дати чіткого визначення певному об’єкту чи явищу, доводиться користуватися поняттями.

Поняття відрізняються від визначень тим, що різні люди при різних обставинах можуть вкладати в них різний зміст.

На побутовому рівні під інформацією ми розуміємо ті повідомлення (відомості), які одержуємо від природи і суспільства.

Біологи в поняття інформації вкладають генетичний код.

У техніці поняття інформації ототожнюють із різного роду сигналами.

У теорії інформації, основи якої заклав Клод Шенон, інформація — це повідомлення, які знімають або зменшують невизначеність.

У неживій природі поняття інформації пов’язують з відображенням. У лінгвістиці поняття інформації пов’язують із смислом (змістом) повідомлення. В цьому випадку під інформацією розуміють повідомлення, які є новими і корисними. В теорії зв’язку під інформацією розуміють будь-яку послідовність сигналів, абстрагуючись від їх змісту.

У кібернетиці під інформацією розуміють ту частину повідомлень, яка бере участь в управлінні.

У документалістиці під інформацією розуміють все те, що певним чином зафіксовано у знаковій формі у вигляді документа.

Отже, в різних наукових дисциплінах та в різних галузях техніки існують різні поняття інформації. Об’єднують всі ці підходи чотири основні властивості інформації: її можна створювати, передавати (і відповідно, приймати), зберігати та опрацьовувати.

Важливою властивістю інформації є її невичерпність. Інформація – це єдиний ресурс життєзабезпечення, що не зменшується, а його обсяг з часом зростає. Це стало особливо помітним, починаючи з середини ХХ століття. У 70-ті роках ХХ століття обсяг інформації подвоювався кожні 5–7 років, у 80-тих — кожні 20 місяців, а в 90-ті — кожного року.


Характерні особливості інформації

1. Інформація приносить знання про довколишній світ, яких не було в розглядуваній точці до одержання інформації.

2. Інформація нематеріальна, але передається за допомогою матеріальних носіїв — знаків і сигналів.

3. Знаки і сигнали несуть інформацію тільки для адресата, здатного розпізнавати їх.

4. Під час передачі інформації від джерела до адресата інформація в джерелі не зникає (не зменшується).

Інформація є основною складовою цивілізації, інформаційних процесів. Особливу роль в житті людини відіграє наукова інформація.

Наукова інформація — це одержана в процесі пізнання логічна інформація, що адекватно (відповідно) відображає явища і закони природи, суспільства, мислення і використовується в суспільно–історичній практиці. Наукова (як і побутова) інформація подається за допомогою повідомлення.

Повідомлення — це послідовність знаків, сигналів або фізичних процесів змінних у часі,тобто таких, що мають матеріально-енергетичну основу, тобто форма подання інформації у вигляді мови, тексту, зображення, цифрових даних, таблиць, графіків і т.д.

Інформація і повідомлення — не означувані поняття . Зв’язок між ними встановлюється через поняття відображення ,що є результатом домовленості між відправником (джерелом) і одержувачем повідомлення (адресатом), чи припису (алгоритму).

Відображення j повідомлення Р на інформацію І називають правилом інтерпретації. Інформація передається за допомогою конкретного повідомлення.

Правило інтерпретації j для даного повідомлення часто одержується як окремий випадок деякого загального правила, що застосовується до цілої множини М повідомлень, побудованих за однаковими законами.

Якщо ми формулюємо повідомлення деякою мовою, то висловлення “х розуміє мову М” виражає той факт, що особа х знає правило інтерпретації j для всіх (принаймні для більшості) повідомлень, сформульованих даною мовою. Інколи правило інтерпретації відоме обмеженому колу осіб; сюди належать правила інтерпретації для спеціальних мов, зокрема для різних професійних і наукових мов (жаргонів).

Відповідність між повідомленням та інформацією не є взаємно–однозначною.

Різні повідомлення можуть містити одну і ту ж інформацію (клас еквівалентних повідомлень). Наприклад, повідомлення різними мовами про результати матчу за кубок Європи. Одне і те ж повідомлення може містити різну інформацію. Наприклад, повідомлення про авіакатастрофу несе різну інформацію для керівництва авіакомпанії і для рідних загиблих; різну інформацію черпають з політичної статті в газеті політолог і пересічний громадянин.


Види інформації

Семантична інформація

Семантична (змістовна) — це інформація, заснована на однозначному зв’язку знаків (сигналів) з об’єктами дійсного світу (студент, викладач, учень, комп’ютер, стіл, зошит, книга і т.д.).

Саме з семантичною інформацією повсякчас має справу людина. Змістову інформацію можна умовно класифікувати за способом сприйняття, за формою подання, за суспільним призначенням.

За способом сприйняття виділяють візуальну (зорову), аудільну (звукову), тактильну (дотикову), нюхову та смакову інформацію.

За формою подання виокремлюють текстову, числову, графічну, та комбіновану ( мультимедійну ) інформацію.

За суспільним призначенням виділяють особисту, масову, (повсякденна, суспільно– політична, естетична) та спеціальну (наукова, виробнича, технічна, управлінська) інформацію.

Змістовній (семантичній) інформації притаманні: об’єктивність, достовірність, повнота, актуальність, корисність, зрозумілість.

Об’єктивність. Інформація — це відображення зовнішнього світу, який існує незалежно від нашої свідомості, думок та суджень про нього;

Достовірність. Інформація достовірна, якщо вона відображає істинний стан справ. Тільки на основі достовірної інформації можуть прийматися правильні рішення; Повнота. Інформацію є повною, якщо її достатньо для розуміння ситуації та прийняття рішення;

Актуальність. Інформація актуальна, якщо вона істинна, важлива для даного часу; Корисність. Ступінь корисності залежить від потреб конкретних людей та від задач, які за допомогою отриманої інформації можна розв’язати;

Зрозумілість. Інформація зрозуміла, якщо під час сприймання її людиною не виникає додаткових запитань, потреби у додаткових повідомленнях.

Недоліком теорії семантичної інформації є відсутність формального апарату, придатного для її оцінки. Найбільш поширеними є дві теорії семантичної інформації.

Семантична теорія інформації створена в 1953р. американськими вченими Н. Бар- Хіллелом і Р. Карнаком , досліджує прості висловлення деякої формалізованої мови. Кількість семантичної інформації простого висловлення оцінюється функцією логічної імовірності. Семантична теорія Н. Бар-Хіллела і Р. Карнака не досліджує процесу зв’язку між суб’єктами та історичних мов, що обумовлює малу практичну її придатність.

Другий підхід до оцінки семантичної інформації здійснено російським математиком– логіком Ю.А. Шрейдером . В її основі лежить поняття тезаурусу. Тезаурус (в перекладі з грецького — скарб) — це множина змістовиражаючих елементів і відношень на цій множині.

Отже, згідно цієї теорії, всю будову людського знання можна розглядати у вигляді сукупності змістовиражаючих елементів і змістовних відношень між ними.

Зазначимо, що з одержанням змістовної інформації пов’язують і виникнення емоцій, які можна тлумачити як біологічну реакцію на інформацію. А що таке знання?

Знання — це накопичена в процесі практичної і наукової діяльності інформація, що подає в стислій систематизованій формі всі відомості про об’єкт, процес чи явища.

Тезаурус – це знання у вигляді понять та відношень між ними, тобто певним чином структуровані знання. (У вузькому розумінні «тезаурус» — це словник для пошуку слів певної мови за їх змістом.)

На основі поняття тезауруса Ю.Шрейдер побудував модель для передачі та оцінки семантичної інформації. Суть її у тому, що кількість інформації, яку одержує людина із повідомлення, може визначити ступінь зміни її знань.

Застосуємо цю модель до процесу передачі семантичної інформації. Нехай джерело, якому притаманний тезаурус Т1 передає деяке повідомлення приймачеві, якому притаманний тезаурус Т2. Повідомлення містить фрагмент тезауруса Т1 який при передачі повідомлення нібито накладається на тезаурус Т2. В результаті відбувається їх співставлення, порівняння. Розглянемо можливі варіанти цього процесу.

1. Якщо в тезаурусі Т2 фрагмент тезаурусу Т1 міститься цілком, то ніяких змін в Т2 не відбувається. Отже, людина 2 не одержує із повідомлень людини 1 ніякої інформації.

2. Якщо тезаурус Т2 і фрагмент тезаурусу Т1 не мають спільних елементів і відношень, то змін в Т2 також не буде, оскільки інформація людини 1 незрозуміла для людини 2.

3. Нехай якась частина фрагменту міститься в Т2 це означає, що в Т2 можна виявити такі ж елементи і відношення, як і у фрагменті Т1 ;фрагменти Т1 і Т2 таким чином мають "спільну частину".

Фрагмент Т1 має елемент х, який не міститься в Т2. Проте у фрагменті Т1 елемент х зв'язаний відношеннями v1, v2, v3 з елементами А, В, С, які містяться в Т2. Тоді тезаурус Т2 сприймає нове для нього поняття х, таке ж, як і у фрагменті Т1 поєднання А, В, С, v1, v2, v3 Тезаурус Т2 змінює свою структуру, утворюючи нову комбінацію із елементів, що вже в ньому є. Цій комбінації присвоюється ім'я невідомого елемента х, так як саме з ним зв'язані спільні для фрагмента Т1 і Т2 компоненти. Так утворюється новий змістовиражаючий елемент, який стає складовою частиною Т2.

Чим більший тезаурус приймача, тим більша імовірність того, що в ньому будуть міститися елементи і відношення, що складають тезаурус повідомлення.


Синтаксична інформація

Синтаксична — це інформація, яка заснована на порядку і взаємозв’язку слідування знаків. Тут не враховується зміст, який несуть ці знаки. Наприклад, важлива теорема в 1000 знаків, фрагмент твору Т.Г.Шевченка в 1000 знаків і довільна (позбавлена змісту) сукупність із 1000 знаків мають тут однакову вагу, одинаків вимір.

“Діти капітана Гранта” Жуля Верна і “Вступ до математики” С. Кліні з точки зору синтаксичної теорії інформації рівноцінні. Але що Ви виберете для читання?

Синтаксична інформація завжди дискретна. Вона подається певною послідовністю знаків (дискретних сигналів).

Синтаксичний напрям дослідження інформації виключає людську оцінку її. А французький фізик Леон Брілюен в книзі “Наука і теорія інформації” зазначає, що “виключення людської оцінки інформації — це якраз шлях до її наукового обговорення”.

Створено точний математичний апарат для оцінювання синтаксичної інформації.

На закінчення цього питання зазначимо, що синтаксична інформація має практичну цінність тому, що семантична інформація (а саме вона в кінцевому підсумку цікавить людину–приймача) міститься в заданій послідовності знаків чи сигналів. Чим більше знаків передається за заданий проміжок часу, тим більше у середньому (за об’єднанням всіх повідомлень) передається семантичної (змістовної) інформації.


Інформаційні процеси і системи

Поняття про інформаційну систему

Інформацíйна систéма (англ. Information system) — сукупність організаційних і технічних засобів для збереження та обробки інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів.

Інформаційна система, як система управління, тісно пов’язується, як з системами збереження та видачі інформації, так і з іншої - з системами, що забезпечують обмін інформацією в процесі управління. Вона охоплює сукупність засобів та методів, що дозволяють користувачу збирати, зберігати, передавати і обробляти відібрану інформацію. Інформаційні системи існують з моменту появи суспільства, оскільки на кожній стадії його розвитку існує потреба в управлінні. Місією інформаційної системи є виробництво потрібної для організації інформації, потрібної для ефективного управління всіма її ресурсами, створення інформаційного та технічного середовища для управління її діяльністю. Інформаційна система може існувати і без застосування комп’ютерної техніки – це питання економічної необхідності. В будь-якій інформаційній системі управління вирішуються задачі трьох типів:

  • задачі оцінки ситуації (деколи їх називають задачами розпізнавання образів);
  • задачі перетворення опису ситуації (розрахункові задачі, задачі моделювання);
  • задачі прийняття рішень (в тому числі і оптимізаційні).

Автоматизована інформаційна система – це взаємозв’язана сукупність даних, обладнання, програмних засобів, персоналу, стандартних процедур, які призначені для збору, обробки, розподілу, зберігання, представлення інформації у відповідності з вимогами, які випливають з цілей організації. Сьогодні, у вік інформації, практично кожна інформаційна система використовує комп’ютерні технології, і тому надалі під інформаційними системами надалі будемо підрозумівати саме автоматизовані.

Інформаційні системи включають в себе: технічні засоби обробки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал. Чотири складові частини утворюють внутрішню інформаційну основу:

  • засоби фіксації і збору інформації;
  • засоби передачі відповідних даних та повідомлень;
  • засоби збереження інформації;
  • засоби аналізу, обробки і представлення інформації.

Різноманітність інформаційних систем з кожним роком все зростає. В залежності від функціонального призначення можна виділити такі системи: управляючі (АСУТП, АСУВ), проектуючі (САПР), наукового пошуку (АСНД, експертні системи), діагностичні, моделюючі, систем підготовки прийняття рішення (СППР), а в залежності від сфери використання – на адміністративні, економічні, виробничі, медичні, навчальні, екологічні, криміналістичні, військові та інші.


Фактори, що обумовлюють впровадження інформаційних систем

Основними факторами, які впливають на впровадження інформаційних систем, є потреби організацій та користувачів, а також наявність відповідних засобів для їх формування. Найсуттєвіше на розвиток інформаційних систем вплинули досягнення в галузі комп’ютерної техніки та телекомунікаційних мереж.

Причини, що спонукають організації впроваджувати інформаційні системи, з одного боку обумовлюються прагненням збільшити продуктивність повсякденних робіт чи усунути їх повторне проведення, а з іншого боку бажанням підвищити ефективність управління діяльністю організації за рахунок прийняття оптимальних та раціональних управлінських рішень. Перша причина доволі прозора і для її реалізації достатньо впроваджувати стандартизовані системи обробки інформації. Успішне функціонування організації у значній мірі залежить від вдалого керівництва, яке базується на обгрунтуванні перспективних концепцій розвитку згідно з своєчасною, достовірною та повною інформацією, яку може поставляти відповідна інформаційна система. Основне завдання інформаційної системи управління полягає у підпорядкуванні всіх внутрішніх процесів головним цілям організації. Для цього необхідно скоординувати процеси, пов’язані з діяльністю організації таким чином, щоб вони максимально забезпечували виконання поставлених задач в єдиному інформаційному полі. Тільки таким чином інформаційна озброєність організації починає безпосередньо впливати на ефективність її діяльності.

До основних напрямків автоматизації інформаційно-управлінської діяльності в організаційних структурах відносять:

  • автоматизацію обробки документів шляхом впровадження систем для обробки тексту, автоматизацію обміну інформацією через різноманітні види комунікацій (які включають АТС підприємства, відеотермінальні системи, локальну комп’ютерну мережу, телекопіювальні апарати, відеоінформаційні системи);
  • автоматизацію діяльності менеджерів на базі комп’ютерних систем комплексних інформаційних систем, які надають допомогу в прийнятті рішень, та електронних секретарів, що дозволяє підвищити рівень організації праці менеджерів на якісно вищий щабель.

Впровадження інформаційних систем дозволяє менеджеру отримувати оперативний доступ до довільної нагромадженої інформації з тим, щоб в подальшому ефективно її використовувати для вирішення поставлених задач (в сферах аналізу маркетингу, фінансів, тощо).


Сучасний етап розвитку інформаційних систем

Для сучасних умов характерне застосування високоефективних внутрішньофірмових систем інформації, що грунтуються на використанні найновіших інформаційних технологій, зокрема єдиної локальної комп’ютерної мережі. Управлінська внутрішня інформаційна система представляє собою сукупність інформаційних процесів для задоволення потреб в інформації на різних рівнях прийняття рішень. Інформаційна система включає компоненти обробки інформації, внутрішні і зовнішні канали передачі.

Інформація, особливо її автоматизована обробка, і тепер залишається важливим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якої організації. Важливу роль у використанні інформації відіграють способи її реєстрації, обробки, нагромадження і передачі; систематизоване збереження інформації і її видача в потрібній формі; виробництво нової числової, графічної та іншої інформації.

В сучасних умовах у великих організаціях створені і ефективно діють інформаційні системи, які обслуговують процес підготовки і прийняття управлінських рішень і вирішують наступні задачі: обробку даних, обробку інформації, реалізацію інтелектуальної діяльності з метою створення інформації. Управлінські інформаційні системи послідовно реалізують принципи єдності виробничого процесу та інформаційного процесу супроводу через застосування технічних засобів збору, нагромадження, обробки і передачі інформації в поєднанні з використанням аналітичних методів математичної статистики і моделей прогнозно-аналітичних розрахунків та інших необхідних прикладних засобів. У виробничо-господарській структурі підприємства забезпечується узагальнення інформації “знизу - вверх”, конкретизація інформації “зверху - вниз”, а також уніфікується інформаційний процес, спрямований на отримання науково-технічної, планової, контрольної, облікової і аналітичної інформації.

Підвищення ефективності використання інформаційних систем досягається шляхом наскрізної структури і сумісності інформаційних систем, які дозволяють усунути дублювання і забезпечують багатократне використання інформації, встановлюють визначені інтеграційні зв’язки, обмежують кількість показників, зменшують обсяг інформаційних потоків, підвищують рівень використання інформації. Інформаційна система повинна підтримувати такі функції, як надання інформації (наприклад, потрібної користувачам для вирішення науково-виробничих задач) та створення найзручніших умов для її поширення (наприклад, проведення адміністративно-організаційних, науково-дослідних і виробничих заходів, які забезпечують її ефективне розповсюдження).

Сучасна інформаційна система в заданій сфері діяльності організації дозволяє забезпечити вирішення таких завдань:

1) прямий, своєчасний доступ до інформаційного продукту (точну інформацію про хід виробничого процесу в просторі та часі);

2) ефективну координацію внутрішньої діяльності та оперативне розповсюдження різноманітних повідомлень;

3) ефективнішу взаємодію із суміжниками по технологічних маршрутах за рахунок використання більш інформованих та наочних засобів відображення та передачі-прийому повідомлень;

4) виділення необхідного і неперервного часу для менеджерів всіх ланок на такі високоефективні види діяльності, як аналіз та прийняття рішень за рахунок зменшення часу на здійснення малопродуктивної діяльності;

5) використання якісно кращої технології системного аналізу та проектування оперативного управління на нижній та середніх ланках управління виробництвом.

Інформаційні процеси

Інформаційний процес – це будь-які дії, виконувані з інформацією.

Особливе місце у вивченні поняття інформація відіграють питання про інформаційні процеси. Основними інформаційними процесами є: пошук – збирання – збереження – передавання – опрацювання – використання – захист інформації.

Hfy.jpg

Приймаючи повідомлення, людина фіксує його в свідомості, не обов’язково заглиблюючись в його зміст, і таким чином не обов’язково отримуючи інформацію, яку несе повідомлення. При цьому повідомлення поступають у вигляді деяких сигналів чи послідовностей сигналів, які сприймаються органами чуття людини (зір, слух, на дотик).

Сигнали – це умовні знаки, за допомогою яких звертають на щось увагу, оповіщають, передають розпорядження або проводять переговори, тобто передають повідомлення. Для подання сигналів (в тому числі і на далекі відстані) використовують найрізноманітніші сигнальні засоби – світлові та звукові джерела (дорожні знаки, петарди, прожектори, радіомаяки, світлофори, димові шашки, прапорці, гудки, дзвінки, сирени, дзвони, ракети, сигнальні лампи, повідомлення голосом, по радіо, написи, тексти, плакати і ін.).

Слід зауважити, що повідомлення не вважається прийнятим, якщо воно нанесене на деякий носій повідомлень, але відповідні сигнали не сприйняті органами чуття людини. Наприклад, якщо телеграфний апарат видрукував телеграму, але ніхто не звернув уваги на факт існування телеграми, то телеграму не можна вважати прийнятою.

Для передавання повідомлень люди з давніх часів використовують різноманітні способи і засоби – сторожові вишки, сигнальні вогні, через гінців, сплавляння носіїв повідомлень за течією рік. В історію людства ввійшов подвиг грецького воїна, пов’язаний з передаванням повідомлення. 490 р. до н.е. після перемоги грецького війська над персами біля поселення Марафон, що знаходиться на віддалі 40 км від Афін, до столиці послали воїна, щоб передати повідомлення про перемогу. Воїн пробіг без відпочинку всю віддаль від Марафону до Афін. Прибігши до столиці, він вигукнув "Ми перемогли" і впав мертвий. На честь цього подвигу і нині на Олімпійських іграх проводяться змагання з марафонського бігу.

Сьогодні повідомлення письмові, звукові, зображувальні передають за допомогою сучасних засобів телекомунікацій (віддаленого зв’язку) – телеграфних апаратів, телефонного, радіо та супутникового зв’язку на будь-які віддалі.

Опрацювання повідомлень необхідне для виявлення інформації, яку вони несуть. При цьому самі повідомлення є інформаційними моделями процесів і явищ, що описані в повідомленнях. Слово "модель" означає образ, зразок, замінник, опис. Різні типи моделей часто використовують для опису та вивчення тих чи інших характеристик об’єктів навколишнього світу. Наприклад, глобус є моделлю земної кулі, географічна карта є моделлю деякої частини земної поверхні, відтворення в уяві перебігу подій, що вже відбулися – мисленна модель цього перебігу подій, іграшковий автомобіль чи літачок – моделі справжніх автомобіля чи літака, опис якогось явища природи є описовою моделлю цього явища.

Вивчаючи різноманітні повідомлення, перевіряючи на їх основі всеможливі припущення, тобто здійснюючи аналіз повідомлень, з наявних повідомлень виводять різні твердження та їх обґрунтування, висновки, узагальнення, тобто здобувають інформацію, подаючи результати у вигляді нових повідомлень, нових правил, тверджень, виявлених закономірностей, здійснюючи в такий спосіб синтез нових знань, нової інформації.

Для зберігання великих масивів повідомлень їх наносять на довгоіснуючі носії (папір, дерев’яні, металеві і інші поверхні, кінострічки, магнітні стрічки і диски, лазерні диски). При цьому повідомлення відповідним чином впорядковують – за галузями знань (математика, історія, література, мистецтвознавство і ін.), за мовами подання (англійська, іспанська, російська, українська), за алфавітом стосовно ключових слів (довідники, словники, енциклопедії), за типами повідомлень і носіїв (для книг – бібліотеки, для документів – архіви, для кінострічок – фільмотеки, для картин – картинні галереї, для історичних пам’яток – музеї, для відеофільмів – відеотеки, для рідкісних чи особливо цінних документів і речей – спеціальні сховища). Збирання повідомлень не є самоціллю. Для того, щоб інформацію, яку несуть повідомлення, можна було використовувати, причому багатократно, їх необхідно зберігати.

Спосіб збереження повідомлень залежить від їх носіїв. Сховища повідомлень можуть бути різноманітні:

  • бібліотеки, відеотеки, фонотеки, архіви, патенти, бюро, музеї, картинні галереї;
  • комп’ютерні сховища – бази і банки даних, інформаційно-пошукові системи, електронні енциклопедії, медіатеки.

Інформаційно-довідкова система – це сховище інформації, яке включає засоби введення, пошуку, розміщення і подання інформації.

Однією із найважливіших операцій з повідомленнями є пошук повідомлень серед наявних, що містять принаймні якусь інформацію про ті чи інші явища, об’єкти, процеси. Пошук необхідних повідомлень невіддільний від опрацювання наявних. Такий пошук здійснюється в довідниках, енциклопедіях, архівах, словниках, журналах, книгах і інших засобах зберігання повідомлень за деякими ключовими словами. Це може бути назва твору, прізвище автора, коротка анотація до твору чи деякі слова із анотації. Разом з тим знайти потрібне повідомлення серед величезної маси всеможливих повідомлень буває досить нелегко і без спеціальних засобів пошуку часто є практично нездійсненною справою.

Існують ручний і автоматизований методи пошуку інформації в сховищах. Для пошуку і збирання повідомлень, що несуть потрібну інформацію, використовують різноманітні засоби і методи:

  • Опитування;
  • Спостереження, досліди;
  • Експериментування (випробування);
  • Анкетування;
  • Консультації з фахівцями з питань, що вивчаються;
  • Читання відповідної літератури;
  • Перегляд відео, телепрограм;
  • Робота в бібліотеках, архівах;
  • Запити до інформаційно-довідкових систем.

При пошукові інформації головне чітко розуміти, що потрібно шукати. Наприклад, щоб встановити правильний діагноз захворювання, хворого опитують, оглядають, прослуховують, роблять різні аналізи і вимірювання тиску, пульсу, знімають кардіограму, томограму, зондують і ін. Сучасний світ взаємозалежний, взаємозв’язаний. Неправильне чи зловмисне використання інформації в системах управління, зв’язку, виробничих та суспільних процесах може привести до великих аварій, військових конфліктів, дезорганізації діяльності наукових центрів і лабораторій, краху банків і комерційних організацій, виробничих підприємств, соціальних криз і т.д. Тому інформацію необхідно захищати від спотворення, втрати, несанкціонованого доступу, зловмисного використання.

Розвиток промислового виробництва призвів до появи великої кількості нових знань. Разом з тим виникла необхідність частину таких знань приховувати від конкурентів, захищати їх. Інформація сьогодні стала продуктом і товаром, який можна купувати, продавати, обмінювати на щось інше.

Захистом інформації називають забезпечення неможливості:

  • доступу до інформації сторонніх осіб (несанкціонований, нелегальний доступ);
  • незумисного або недозволеного використання, зміни чи руйнування інформації.


Джерела інформації:

1. Автоматизированные информационные технологии в экономике. Под. ред. Г.А.Титоренко - М. Компьютер ЮНИТИ, 1998, - 336 с.

2. Бердтис А. Структуры данних. - М.: Статистика, 1974, - 408 с.

3. Блек Ю. Сети ЭВМ : протоколы, стандарты, интерфейсы. -М.: Мир, 1980.

4. Бойко В.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных систем. -М.: Финансы и статистика, 1992.

5. Бойков.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных систем. М. Мир 1997.

6.http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D0%B8._%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8

7. http://ua.textreferat.com/referat-7738-3.html